Російський солдат приставив дуло автомату до скроні дружини, а мене на землю поклав
 |
| На світлині: Олександр Цикал, 42-річний мешканець уже деокупованого російськими військами села Архангельського, що на Херсонщині, син Раїси й Івана, під час перевезення батьків. Селище Березнегувате, Баштанського району, Миколаївської області. 11.11.2022 |
Історія родини Цикал із деокупованих сіл, яку возз'єднали криворізькі волонтери-рятувальники
Допомагати українцям, які постраждали внаслідок російської агресії, в тому числі тим, яких оминають своєю увагою органи державної влади та глобальні міжнародні організації, є важливою складовою християнського служіння, яке здійснює Гуманітарний хаб Криворізького району Дніпропетровщини Спасемо Україну. Прикладом сказаному є історія родини Цикал.
В одній із попередніх наших публікацій ми розповідали про те, що мамину посилку родині вимушеного переселенця із Миколаївщини доставив Гуманітарний хаб Криворізького району Дніпропетровщини, яким керує Віталій Шульга. Йшлося про те, що 42-річний мешканець окупованого російськими військами села Архангельського, що на Херсонщині, Олександр Цикал разом із цивільною дружиною 46-річною Галиною змушений був евакуюватися. До вторгнення російських військ чоловік працював трактористом, а жінка – дояркою; вони тримали корову, бичків, курей, але через війну у вересні переїхали до Кривого Рогу, де й винаймали помешкання.
 |
| На світлині: 64-річний Іван Цикал, мешканець селища Березнегуватого, Баштанського району, Миколаївської області. Селище Березнегувате. 11.11.2022 |
Батьки Олександра – 60-річна Раїса Миколаївна (в минулому технічний працівник закладу загальної середньої освіти) і важко хворий 64-річний Іван Петрович. Вони пенсіонери, мешканці селища Березнегуватого, що на Миколаївщині. Мама завжди турбувалася про сина і в умовах війни продовжила цю традицію. Вона зібрала посилку сину, яку й доставили адресату криворізькі волонтери-рятувальники.
У жовтні українські війська звільнили Архангельське, й Олександр із Галиною повернулися у рідне село.
За кілька тижнів потому здоров'я матері Олександра різко погіршилось. Медики констатували, що Раїса Миколаївна лежача, у неї гіпертонія та низький тиск. Сімейний лікар рекомендував обстежитись в обласній клініці. З 29 жовтня пані Раїса впала на ноги. Сама не їсть, відсутня координація руху, відчуває больовий синдром при дотику. Викликали швидку, лікар сказала, що не інсульт, а щось із черевною порожниною (ніби, як пухлина), тому відбиває біль у спину та ноги. Іноді, втрачає свідомість, їй здається, що тече жирна рідина з її рук.
 |
| На світлині: 60-річна Раїса Цикал, мешканка селища Березнегуватого, Баштанського району, Миколаївської області. Селище Березнегувате. 11.11.2022 |
Олександр Цикал вирішив забрати до себе батьків, аби доглядати за ними. За браком коштів (адже в зруйнованому російськими окупантами селі досі не можливо відновити професійну діяльність ані йому, ані його дружині), через бездушність владоможців і грошолюбство певних представників глобальних міжнародних організацій реалізація цих планів опинилася під загрозою зриву.
На допомогу прийшов Гуманітарний хаб Криворізького району Дніпропетровщини Спасемо Україну. 11 листопада криворізькі волонтери-рятувальники перевезли важко хворих пенсіонерів із Березнегуватого до Архангельського.
За кілька днів потому керівник комунікаційного центру Гуманітарного хабу Криворізького району Дніпропетровщини Спасемо Україну Олександр Кривенко зателефонував Олександру Цикалу, і той погодився поділитися спогадами про цю історію та пережите впродовж останніх 9 місяців.
– Пів року. 16 березня в Архангельське зайшли російські війська, багато техніки заїхало у наше село. Пам'ятаю, що спочатку приїхали чечени на 45 машинах. Це були вантажні автівки, БТР, колісні, БМП. За місяць потому завезли до нас “денеер”івців.
– Пригадайте, будь ласка, як вони себе поводили?
– Загарбники нас лякали. Заходили з гранатами у двір і вимагали, щоб і горілка, і тютюн, і вино було у них постійно. Окупанти грабували все, що хотіли, до чужого ставилися до свого. Вони заходять у двори, до хати та виносять все. Це було дійсно справжнє жахіття, а ти просто стоїш і дивишся мовчки.
– Ваш будинок теж пограбували?
– Слава Богу, ні. Російські військові зайшли до нас, оглянули все, але ж ми скромно живемо. Вони далі пішли, туди, де є гаражі, елітні автівки. Виносили пральні машини й іншу побутову техніку, все забирали. У наших сусідів була крамниця, окупанти зайшли туди, взяли все, що хотіли: велосипеди; люстри; телевізори; скутери, – все вивозили.
– Продуктові магазини тоді працювали?
– Ні. Їх так само, до речі, грабували. Пригадую, як порозкривали двері в одній із крамниць і всі продукти викинули на вулицю. Ковбасні вироби позакидали на дерева. Люди ж наші голодні, стрибали, більш спритні залазили на дерева, щоби дістати ті продукти, навіть билися за них. Російські ж окупанти-грабіжники стоять поруч і насміхаються з усього того.
– Це дійсно жахлива картина. Вам тоді ніхто з харчами не допомагав?
– Ні, жодної підтримки харчовими продуктами не було. У ті часи тугувато було з харчами. Люди вже тоді почали масово тікати. Якщо до вторгнення окупанта нас було близько 1000, то на початку осені – вдесятеро менше.
– Чи обстрілювали російські війська Ваше село?
– Так, але, слава Богу, наш будинок уцілів.
– Чи багато руйнувань в Архангельському?
– Так, у багатьох доми пошкоджені. Немає дахів, побиті вікна, двері, стіни. Особливо центр Архангельського постраждав.
– Церква є в Архангельському?
– Так, у нашому селі — парафія православної церкви. Її будівлю церкви теж обстріляли російські війська.
– Чи могли б Ви сфотографувати наслідки обстрілів і осель Ваших земляків, і церкви, і інших будівель в Архангельському?
– Гаразд, я спробую. Щоправда, телефон у мене без фотокамери. Втім постараюся знайти вихід із цієї ситуації та надішлю Вам кілька знімків.
– Дякую заздалегідь! Скажіть, будь ласка, чи є загиблі серед Ваших односельців?
– Так, я знаю принаймні про п'ятьох земляків, яких убили росіяни. Застрелили, наприклад, одну молоду сім'ю, літніх людей – дідуся та бабусю. Жахлива історія сталась із нашим односельцем, який мав інвалідність. У нього незвичайна хода була, йде так ніби тікає. Окупанти наказали чоловіку: “Стояти!”. Він, імовірно не почув і пішов далі, але так ніби побіг, і був повалений одним пострілом.
– Жах! Мої співчуття. Пане Олександре, що все ж таки змусило Вас урешті-решт евакуюватися?
– Вранці ми зазвичай випускаємо своїх корову та двох бичків пастися. Одного разу бачимо, повертаються наші тварини додому, але за ними – бурят у військовій формі. Наблизившись до нас, російський солдат приставив дуло автомату до скроні дружини, а мене поклав на землю. Він сказав: “Якщо випустиш іще колись, пристрілю і скотину, і вас!” Тоді ми й вирішили залишити Архангельське.
– Як готувалися Ви до цієї втечі. Ви розробили план евакуації?
– Так. План через телефон узгодили. В обумовлене місце за нами мала приїхати автівка. Втім вона запізнилась.
– Довелося пішки добиратися?
– Частково так. Ми із сусідами літнього віку почали вийшли із села через річку. Пройшли десь 5 км, а там уже нас зустріли на машині. Випадково до нас долучився чоловік, у якого нього хвороба загострилася (рана відкрилась, чиряки пішли), він уже не міг терпіти свій біль. Отже, всіх нас посадили на автівку та повезли прямо на Кривий Ріг.
– Як Вам там жилось?
– Головне, що ми були в безпеці. Добрим словом згадуємо всіх, хто був милосердним до нас, хто виявляв і повагу, і турботу. Окремо дякуємо Гуманітарному хабу Криворізького району Дніпропетровщини Спасемо Україну. Ваші волонтери привезли посилку від моєї мами із Березнегуватого! Це було дуже цінно для нас.
 |
| На світлині: 60-річна Раїса Цикал, мешканка селища Березнегуватого, Баштанського району, Миколаївської області, з посилкою сину Олександру, евакуйованому до Кривого Рогу . Селище Березнегувате. 27.09.2022 |
– На початку жовтня Ваше село, слава Богу, було звільнено. Що Ви відчули у цей момент?
– Про те, що з Архангельського вибили ворога, ми дізнались із новин. Разом із дружиною якнайшвидше зібралися в дорогу. Знаєте, життя у місті нас не вабить. Для селянина дуже важливо повернутися до свого господарства.
– Я вас розумію, бо мої батьки родом із сіл на Київщині. Живучи у столиці, ми часто відвідували моїх дідусів і бабусь, які вже покійні. Тому господарство та дух села мені близькі. Скажіть, будь ласка, чи вижили в окупації Ваші тварини?
– Ні, на жаль. Корови немає, одного лише бичка свого спіймали. Маємо зараз іще кілька курей, але практично все наше господарство знищене окупантами. Важко нам, але мусимо жити на своїй землі.
– Що трапилось із Вашою мамою – Раїсою Миколаївною?
– Мені зателефонували з Березнегуватого сусіди-односельці батьків і повідомили, що мама впала, їй дуже зле. Сказали буквально: “Як хочеш, будь-якими шляхами добирайся, бо твоя мама потребує догляду”.
– Як вдалося Вам доїхати до села батьків, адже офіційного сполучення з ним і досі немає.
– Спочатку я намагався розв'язати цю проблему через органи нашої влади. Ходив до голови сільської ради. Проте він уникав спілкування, постійно від мене тікав. Я буквально ганявся за ним, аби поговорити та домовитися про машину для перевезення моєї матусі з Березнегуватого в Архангельске. Все марно. Коли ж урешті-решт спіймав голову сільради, він покликав військових хлопців. Ті ж плечима поводили лише, мовляв, ми не можемо допомогти, бо в бік Березнегуватого ніхто не їздить.
– Як усе ж таки Ви змогли дістатися Березнегуватого?
– У нас в Олександрівці бригада ток ремонтувала, її працівники виїжджали регулярно на Кривий Ріг, аби придбати будівельні матеріали. Саме вони порадили шукати попутників на Березнегувате у Фейсбуці. Слава Богу, знайшлася така людина. Це мешканець Березнегуватого, який гостював у Кривому Розі та вже повертався додому. Так я дістався села батьків.
– Слава Богу! Як вони?
– У мамки руки не працюють, вона не може ні обличчя свого торкнутися, ні окуляри поправити. Ще й ноги у матусі відмовили. Така от біда, хоча їй усього лише 60 років. Тато мій, якому 64 роки, давно вже не ходить…
– Чи зверталися Ви до органів місцевої влади Березнегуватого про допомогу з перевезення Ваших батьків до Архангельського?
– Так, звісно.Відразу по прибутті в село батьків, я знайшов сільського голову Березнегуватого. Він познайомив мене із нашими військовими, які там дислокувалися тоді.
– Якою була їхня реакція?
– Вояки дали мені номер телефона представництва Миколаївської обласної організації Товариства Червоного Хреста України. Втім, як з'ясувалося, умови цієї організації не під силу мені.
– Про які умови йдеться?
– Якби я на них погодився, то мусив би оплатити дорогу із Миколаєва до Березнегуватого, із Березнегуватого до Архангельського та назад, тобто з Архангельського до Миколаєва. На то все потрібні великі гроші, яких я не маю.
– Добре, що ви розповіли про цей епізод. Я вже про нього нечуваний, і все це дуже прикро. Здавалося б, "Червоний хрест" має достатні ресурси, щоби допомагати безплатно людям у скруті!... Бог їм суддя.
– Бог їм суддя… Я дуже дякую Віталію, що не відмовив у допомозі!
– Богу подяка! Як Ви вийшли на контакт з нашим хабом?
 |
| На світлині: Віталій Шульга та Тетяна Слісаренко на волонтерському складі при місцевій церкві. Селище Березнегувате, Баштанського району, Миколаївської області 09.08.2022 |
– Тетяна Слісаренко дала мені контакт номер телефону керівника вашого хабу Віталія Шульги та сказала: 'Це добрі люди. Вони не відмовлять і допоможуть.
– Слава Богу за все! Завдяки Тетяні Слісаренко із Березнегуватської громади багато людей отримали різноманітну допомогу. Вона й евакуацію координує. За участі Тетяни Гуманітарний хаб Криворізького району Дніпропетровщини Спасемо Україну багатьох вивіз у безпечні місця та допоміг харчовими продуктами та в і інших потребах. Про це ми розповідали, зокрема у статтях Вимушене повернення додому, де досі точаться бої та Дорогу життя для мешканців Миколаївщини торує Гуманітарний хаб Криворізького району Дніпропетровщини. Як Ви з батьками доїхали із Березнегуватого до Архангельського?
– Слава Богу! Все добре. Вранці 11 листопада автобус вашого хабу приїхав до самого будинку. Тата я виніс на руках сам, а матусю – разом із волонтерами.
 |
| На світлині: подруги Раїси Цикал, мешканки селища Березнегуватого, Баштанського району, Миколаївської області. Селище Березнегувате. 11.11.2022 |
 |
| На світлині: Раїса, Олександр і Іван Цикали та подруги Раїси Цикал. Селище Березнегувате, Баштанського району, Миколаївської області. . 11.11.2022 |
 |
| На світлині: подруга Раїси Цикал, мешканка селища Березнегуватого, Баштанського району, Миколаївської області. Селище Березнегувате. 11.11.2022 |
 |
| На світлині: подруга Раїси Цикал, мешканка селища Березнегуватого, Баштанського району, Миколаївської області. Селище Березнегувате. 11.11.2022 |
 |
| На світлині (зліва направо): Раїса, Олександр, Іван Цикали. Селище Березнегувате, Баштанського району, Миколаївської області. 11.11.2022 |
 |
| На світлині (зліва направо): Раїса, Іван, Олександр Цикали. Селище Березнегувате, Баштанського району, Миколаївської області. 11.11.2022 |
 |
| На світлині (зліва направо): син і батько - 42-річний Олександр і 64-річний Іван Цикали. Селище Березнегувате, Баштанського району, Миколаївської області. 11.11.2022 |
 |
| На світлині: 60-річна Раїса Цикал. мешканка селища Березнегуватого, Баштанського району, Миколаївської області. Селище Березнегувате. 11.11.2022 |
 |
| На світлині: 60-річна Раїса Цикал, мешканка селища Березнегуватого, Баштанського району, Миколаївської області. Селище Березнегувате. 11.11.2022 |
– Чи безпечною була дорога?
– Дякувати Богу, ми доїхали без пригод. Водій хабу Анатолій Кичужинець — справжній професіонал і чуйна людина, як і інші волонтери. У нас не було довгих пауз у дорозі. Лише зупинилися одного разу. Щоби зберігати бадьорість і відновити сили, волонтери взяли собі кави та на ходу вже її пили. Звісно, було видно, що вони втомилися, але жодного разу не жалілися на це. 160 км дороги ми здолали за 3-4 години, й ось ми вже в Архангельскому.
– Вас довезли до самого будинку?
– Так, звісно. Хлопці вивантажили наш багаж, занесли його в дім. Сказали: "Все, приїхали, слава Богу! Відпочивайте! Заспокоюйтесь!" і поспішили на Кривий Ріг! Ми дуже вдячні за допомогу!
син і мати - 42-річний Олександр і
60-річна Раїса Цикали.
Селище Березнегувате, Баштанського району,
Миколаївської області.
11.11.2022
– Славімо Бога, що батьки тепер разом із Вами! Які наразі потреби у Вашої родини?
– Турбот, звісно, додалося, бо батьки мої – люди лежачі. Тепер ми їх доглядаємо годуємо, миємо, памперси міняємо. Водночас є й побутові проблеми, які самостійно вирішити ми не в змозі.
– Про що саме йдеться?
– Наше село Архангельське — це південь України, але й тут уже холодно, особливо вночі. Ми дуже потребуємо засобів для опалення хати. Записалися у сільраді на те, щоб отримати дрова, на вугілля і на буржуйки. Втім, я вже бачу, що користі від цього жодного немає.
– Чому?
– Органи місцевої влади спочатку допомагають еліті, а потім думають про інших. Прикро, що життєво потрібні ресурси отримують зазвичай ті, хто вище рангом. Приходиш отримати те, на що записався, проте чуєш у відповідь: "Немає". Водночас усі ж бачать, як того ж дня дрова, вугілля, скажімо, завозять у двори обраних, а про простих людей ніби забувають.
– Прикро, що певні органи місцевої влади на Миколаївщині та Херсонщині, зокрема, у Березнегуватому й Архангельському не особливо переймаються потребами звичайних людей, які постраждали від окупації російськими військами. Чи є у Вас електрика?
– Ні. Електрика з приходом окупантів зникла в Архангельському та досі її не відновлено. Чули ми, що ніби все потрібне для цього вже закуплено. Чекаємо. Знаємо, що десь уже світло є. Най Боже, і до нас черга дійде.
– Яка ситуація з водопостачанням в Архангельському?
– Слава Богу! Вода в колодязі є.
– Чи забезпечено Вас газом?
– Ні, на жаль. Звісно, могли б газовими балонами користуватися, але ж їх треба купувати та регулярно їздити заправляти.
– Чи багато зараз народу в Архангельському?
– Важко сказати точно. Ну, може, 200 односельців зараз тут.
– Тобто відсотків двадцять від тієї чисельності, що була перед окупацією.
– Так, багато хто ще не повернувся додому. Дехто приїздить в Архангельське для того, щоби забрати речі у Кривий Ріг. Дехто поки лише ремонтує зруйнований російськими військами дах своєї хати.
– Певно, у більшості наших односельців людини такий настрій: перезимувати в Кривому Розі, а навесні повернутися додому. Чи не так?
– Звісно, бо люди з Архангельського мусять покладатися зазвичай на власні сили.
– Чи забезпечена Ваша родина й інші мешканці Архангельського ліками?
– Ліки привозять і роздають як гуманітарну допомогу, втім і їх спочатку еліта отримує. Ну, а що залишається, людям дають.
– Чи є в Архангельському поштовий зв'язок?
– Слава Богу, нещодавно відкрилося відділення Нової пошти в Архангельському. Воно працює з 13 до 14, доставляють здебільшого те, що наші односельці замовляють. З Укрпошти приїздили, роздавали пенсію в нашому селі.
– Зі спілкування з багатьма українцями, постраждалими від російських військ, знаю, що їхні оселі були пограбовані ворогом. Ваше село не минула така участь?
– Ні, ці варвари з-поміж російських військових не гребували нічим. Уявляєте, у нас, як, певно, і в інших односельців, ліжка тепер голі, тобто без матраців, ковдр, подушок і постільної білизни.
– Як Ви долаєте цю проблему?
– Вчора я поїхав у контору сільської ради Архангельського. Там постільну білизну та матраци видавали, а нашій родині практично відмовили. Я кажу: "У мене двоє батьків лежачих", а у відповідь чую: "Постільний набір дається тільки на сім'ю".
– Чиновники з Архангельської сільської ради, певно, досі враховують лише Вас і Вашу дружину?
– Саме так і то не завжди. Мені видали один (!) спальний мішок. Я запитую: "Як ми всі користуватися маємо ним? По черзі?"
– Ну й пригоди! Це ж не для туризму когось із членів родини. Спальний мішок потрібен у Вашій родині кожному із чотирьох її членів, аби не замерзнути, бо ж зима – вже фактично на дворі.
– І я ж про те саме мовлю. Проте наші місцеві владоможці ніби глухі. Можливо, знайдуться, благодійники, які могли б надіслати нам спальні мішки на сільське відділення Нової пошти в Архангельському.
– Напишемо про це. Най Боже, хтось відгукнеться із читачів цієї статті.
– Ми були б дуже вдячні.
– Пане Олександре, про працевлаштування на селі, певно, годі й говорити. Чи не так?
– Звісно, я досвідчений тракторист, моя дружина – доярка. Втім, очевидно, щонайменше до весни запиту на наші послуги в селі не буде. Доглядатимемо моїх батьків. Займатимемось рештками нашого господарства, що залишились після російської окупації.
– Бик і троє курей, як розповіли мені наші волонтери. На такому господарстві грошей не заробиш.
– Звісно, тримаємо цих тварин, аби трохи себе прогодувати, тобто для самозабезпечення.
– Будемо завершувати нашу розмову. Дякую, пане Олександре, що погодилися поспілкуватися! Якщо маєте, що додати, то прошу!
– Спасибі велике за допомогу, що і посилку свого часу мені із дружиною передали, а тепер і батьків моїх привезли. Дякую вам, дорогі волонтери, що не відмовили, що підтримали нас у важку хвилину!
 |
| На світлині: команда волонтерів Гуманітарного хабу Криворізького району Дніпропетровщини Спасемо Україну. Віталій Шульга - 5-й зліва направо. Кривий Ріг, Дніпропетровської області. Вересень, 2022 |
– Дякую вам за спілкування! Згадуватимемо Вашу родину і її односельців у наших молитвах. За потреби допомагатимемо і надалі. Най Боже благословення і Вам, і Вашим батькам, і дружині. Щоб у вас було все безпечно, щоби нічого не бракувало для життя. Щоб у Вас і Вашої дружини була робота, господарство. Щоби Ваші батьки одужували. Дякую Вам і Вашій дружині, що піклуєтесь про них. Я знаю, як це важливо. Мої батьки значно старші за Ваших. Я ж щодня славлю Бога, що вони є, та допомагаю, як можу, і це у нас, як і у Вас, взаємно.
– Дякую на доброму слові! Хто ж як не ми, діти, маємо піклуватися про своїх батьків. Колись вони нас няньчили, виховували, давали освіту, виводили в люди. Тепер наша черга — дбати про тата та маму.
– Істину мовите. Дай Боже здоров'я нам усім, Господнього благословення, щоби разом здобути перемогу над усіма ворогами у боротьби за духовний і територіальний суверенітет України.
– Дякую! До побачення!
– З Богом!
Спілкувався Олександр КРИВЕНКО
https://saveukrainekryvyirih.blogspot.com/2022/11/181700.html
Текст: Олександр КРИВЕНКО
Світлини та відео:
Гуманітарний хаб Криворізького району Дніпропетровщини Спасемо Україну;
Відеоджерела:
Автор тексту - керівник комунікаційного центру Гуманітарного хабу Криворізького району, журналіст, магістр права
Олександр Кривенко
Фейсбук-сторінка: Гуманітарний штаб Криворізького району Спасемо Україну https://www.facebook.com/SaveUkraineKryvyiRih/
Загальнодоступна фейсбук-група: Рятувальники України Кривий Ріг / Rescuers of Ukraine Kryvyi Rih https://www.facebook.com/groups/saveukrainekryvyirih
Публічна фейсбук-сторінка автора: фейсбук-сторінка: Oleksandr Kryvenko https://www.facebook.com/OleksandrKryvenkoUA
+380 63 241 3681
krivenkokorr@ukr.net
Youtube-канал: https://www.youtube.com/OleksandrKryvenko
 |
| QRкод статті: Олександр Кривенко. Російський солдат приставив дуло автомату до скроні дружини, а мене на землю поклав // Комунікаційний центр Гуманітарного хабу Криворізького району. 18.11.2022 https://t.ly/Zf5P (https://saveukrainekryvyirih.blogspot.com/2022/11/181700.html) |
Олександр Кривенко. Російський солдат приставив дуло автомату до скроні дружини, а мене на землю поклав // Комунікаційний центр Гуманітарного хабу Криворізького району. 18.11.2022 https://t.ly/Zf5P (https://saveukrainekryvyirih.blogspot.com/2022/11/181700.html)
Про цю історію читайте також на сторінках:
Гуманітарний штаб Криворізького району Спасемо Україну https://www.facebook.com/SaveUkraineKryvyiRih/posts/pfbid02X2X9ikZ5BTfhpYJLf8rKrGkToiihqR5ujFmmHBZzfFo8vKaC4smsGUdauThKmjTol
Рятувальники України Кривий Ріг / Rescuers of Ukraine Kryvyi https://www.facebook.com/groups/saveukrainekryvyirih/permalink/1522042228221692
Oleksandr Kryvenko https://www.facebook.com/OleksandrKryvenkoUA/posts/pfbid06zZf581tuMwPeitpGUwRHhuuUYoi4TstPtNen6vjVjBLJ3y67ySXooobUE5cvQoYl
Kryvenko Oleksandr https://twitter.com/OleksaKryvenko/status/1597377330208702465
#SaveUkraineKryvyiRih #SaveUkraine #SaveUkraineХерсощина #Цикал #ХерсонськаОбласть #МиколаївськаОбласть # #ОлександрКривенко #ВіталійШульга
NB! Гуманітарний хаб Криворізького району Дніпропетровщини Спасемо Україну ( Save Ukraine Kryvyi Rih ) Гуманітарний штаб Криворізького району Спасемо Україну ) - це акумуляція продуктів харчування, транспорту, міжнародної та всеукраїнської комунікації з метою сприяння гуманітарним штабам району у справі допомоги нужденним людям.
Керівник Гуманітарного хабу Криворізького району Дніпропетровщини Спасемо Україну – Віталій Шульга
+380 67 568 29 82
Керівник комунікаційного центру Гуманітарного хабу Криворізького району Спасемо Україну – Олександр Кривенко
+380 63 241 3681
krivenkokorr@ukr.net
Гуманітарний хаб Криворізького району діє завдяки співпраці із партнерами, серед яких: благодійний фонд "Спасемо Україну"; Тернівський рух Патріот; благодійний фонд "Сумка Самаритянина"; фермери Глеюватської ОТГ (особливо СФГ імені Шевченка, голова Микола Мельник); низка релігійних громад, у тому числі з інших областей України.
Лише взаємодія з Тернівським рухом Патріот дала змогу надати понад 30 тонн гуманітарної допомоги переважно в сірі (прифронтові) зони та евакуювати звідти у безпечні місця десятки людей.
На фейсбук платформі Спасателі України Кривий Ріг / Saviors of Ukraine Kryvyi Rih кожен може: читати, дивитись і слухати матеріали, розміщені тут, уподобувати їх і ділитися з іншими; створювати власні дописи, які: висвітлюють реальну активність волонтерів Гуманітарного хабу Криворізького району, інформаційно, духовно й іншим чином її підтримують і розвивають її; запрошувати до нас усіх, кому цікава ця діяльність і з боку надавачів допомоги, і з боку її отримувачів. Особливо вітаються відгуки тих, хто завдяки волонтерам Гуманітарного хабу Криворізького району евакуювався в безпечні місця й отримав духовну, інформаційну, матеріальну, правову, соціальну й іншу допомогу.
Запрошуємо до взаємодії на славу Бога, на благо українців.
Просимо молитовно підтримати наше служіння!
Висловлюємо подяку кожному, хто фінансово благословляє Гуманітарний хаб Криворізького району, перераховуючи кошти на рахунки
р/р UA933510050000026009879149835
або
картка 5582592391726842
Релігійна громада "Євангельський Маяк"
Ми ж молитимемося за благодійників, адже сказано: "Хай Господь подасть милосердя Онисифровому дому, бо він часто мене підкріпляв і кайданів моїх не соромився" (2Тим. 1:16)
Читайте також:
Ми були у чорному списку росіян
Російські військові вбили мого кума, зруйнували всю інфраструктуру нашого селища
Слава Богу, тепер я у безпеці! Розповідь евакуйованої криворізькими волонтерами 15-річної дівчини із Миколаївщини
